Червоним цвітом спалахує мерзла земля, вигинається, стогне, дрижить
Відкривають очі оспалі доми під супровід зборів квапливих
Каравани машин приморожених кволо пнуться туманом
Та не знає ніхто, попри сотні питань, що їх чекає у тіні
Хаос
Тисячі розмитих облич, руки тремтять без упину
З кожних дверей, в кожних очах – жах
Сталевий грім крізь хмари лине і разом із снігом сирим на чорні дерева й облізлі кущі ллється полум’я
Ніхто не знає, в що він вірить, відкриваючи стрічку новин, і знов під ногами двигтить шалено земля
У темних складках гір одвічних – прихисток з дружнім вогнем, та дім мій горить і досі чекає мене
Там тисячі стоять у чергах в жадібну пащу війни, я маю вертатись і приєднатись до них
Сонне тихе село, не розбуджене залізним вихором, посередині – темна фігура хмарку туманну видиха і зника
Шкірою пальців я відчував, як вислизають із рук останні сніжинки мирного неба, що різали, наче пісок
Подивись на свій дім, янголе, і узри загибель його в чорних вогнях